Хай буде світло

38

Дозвольте поділитися своєю досить вузькоспеціалізованими, але розпачливої задолбанностью. Справа в тому, що я представниця такої маловідомої професії, як театральний освітлювач. Театральний освітлювач у країні Білорусь.

Саме у себе на батьківщині мене від душі задолбали ставлення до тих, хто робить світ у шоу-бізнесі. Ставлення не тих, хто приходить в театр або на концерт відпочити і розважитися або взагалі поняття не має про різницю між художником по світлу і електриком. Мене задовбали ті, з ким я працюю — артисти, режисери, адміністратори й організатори.

Мене задолбали те, що кожен із згаданих свято впевнений, ніби всі прилади, які працюють на сцені, забиті не на пульт, а безпосередньо у твій мозок. Крім того, в момент вступу на посаду у тебе відкривається канал телепатичного зв’язку з ними, і ти ще до першого прогону повинен не просто знати всю світлову партитуру майбутнього заходу, але виставити її — і боже упаси тебе десь не вгадати, куди режисер захоче поставити актора або світловий акцент! Пояснювати, що направка, підключення і запис приладів вимагають часу, марно.

Мене задолбали, що кожен з них киває головою і через п’ять секунд кричить: «Чому тут немає точки?! Тут же варто артист, ви бачите, що туди став артист і він у темряві!» Господи, ви тільки що вперше поставили артиста на цій сцені в цей кут! Звідки мені знати, що ви його туди поставите?! Режисер киває, каже: «А, так, я розумію, вам потрібно направити туди щось, ми почекаємо». Наступна сцена, яку тільки що виставили — і… бінго! «Ну що знову таке зі світлом, ви що, не бачите, куди стали артисти?!»

Мене задолбали, що кожен, абсолютно кожен артист на сцені знає, як виконувати твою роботу, краще тебе. Кожен з них вважає своїм довго сказати тобі гидоту, влаштувати істерику на тему «сліпить!» або «темно!» і буде доводити, що записана тобою програма вчора світила не так, як сьогодні. Доводити, що ти нічого не міняв і на артиста світять ті ж прилади в тому ж відсотку — марно.

Мене задолбали, що освітлювач за замовчуванням — ворог і шкідник. Звідки-то в умах тих, з ким ти працюєш, закладено залізобетонне переконання, що освітлювач — це ледар і лихоЕкшн , який тільки й думає, як зробити роботу повільніше, простіше і як можна сильніше зіпсувати постановку. Причому в підсумку неважливо, чи Екшн сно ти працюєш лівої задньої або заморачиваешься значеннєвим навантаженням кожного переходу і відтінку, вирівнюючи направку мало не з мірною стрічкою.

Мене задолбали те, що освітлювач може кілька діб не спати, жити в театрі, щоб поставити світло вчасно, але в кращому випадку йому не скажуть нічого. Про «спасибі» мова взагалі не йде. Зате претензій, «ну, могло бути і гірше, звичайно…» — цього в надлишку.

Окремо мене задолбали ставлення до жінки-освітлювачеві. Чого тільки я не наслухалася-надивилася за свою нетривалу поки кар’єру! Мене лякали байками про безпліддя, презирливо фиркали, один з колег принципово підставляв «валив» мене, не гребуючи відвертих підлот, лише б дати оточуючим зрозуміти, що самка за визначенням не може що-небудь вміти в цій професії.

Я люблю свою роботу. Щиро люблю, із задоволенням навчаюсь новому, прагну працювати самовіддано і на совість, нехай навіть за копійки, але іноді після такого хочеться або кинути її, або кинути цю країну, або стати одним з тих співробітників, які відпрацьовують свої годинники аби як, вимагають підвищення зарплат і влаштовують скандали через переробки. Ймовірно, саме такі световики повністю збігаються з поняттям працівників білоруських театрів про світової гармонії, але я хочу любити свою роботу і робити її якісно, і мене це відношення задолбали до нервового тику.