Портрет в інтерєрі

45

Задоблали селфи. І немає, я не черговий задолбанный скиглій, у якого стрічка в соціальній мережі забита одноманітними фізіономіями приятелів, це було б занадто просто. Задовбали селфи в громадських місцях.

Стою нещодавно в черзі в супермаркеті, нікого не чіпаю, хіба що примус не починяю. Переді мною дівчина дістає телефон, відводить руку в сторону і… клац!

Сиджу в кафе, столики стоять досить близько. Жую замовлення. За столик поруч спиною до мене дівчина сідає, дістає планшет, включає фронтальну камеру і відводить її подалі, мабуть, щоб шматок інтер’єру побільше потрапив в кадр, а заодно і я. Клац, блін!

І так весь час: в чергах, в натовпі на виставці, за столиками в кафе, за барними стійками — грішна земля неодмінно низвергнется у безодню пекла, якщо прекрасна принцеса не «зачекінитися» і не зробить селфи на тлі чужих осіб. Втомлених, зіва, жують, так просто не годяться для раптової фотосесії. Хоча б з тієї причини, що фотографувати чужих людей — верх неповаги.

Вашу кашу, я розумію, що живу в сучасному світі і моє обличчя вже благополучно сфотографовано сотнями камер спостереження потрапило на зовсім випадкові знімки і т. д. Але я цього не бачив, а от усвідомлювати, що мій фейс прикрасить ще і сторінку ось цієї дівчини, — неприємно. Навіть якщо не розглядати той факт, що свої нечисленні фотографії зберігаю в папки на флешці. А друзі, знаючи, як ревно я ставлюся до зображення свого табла на чужих знімках, завжди запитують, чи можна виставити фото зі мною в мережу.

Фоткайтесь будинку, в туалеті, на тлі килима, стіни, з губами «пю», козою, пальцями «сердечком». Фоткайте їжу, нові брязкальця, котиків, подруг, анорексичні ноги, сиськи, дупи в спортзалі. А мене не чіпайте. Задовбали.